Якого кольору твої очі — питання, адже світлини, які я зняв, усі чорно-білі.

Опинившись у безвихідній ситуації, ми зазвичай виявляємо, що здатні на неможливе.

Все це розумно і безглуздо.
Розумно, що ваша щирість явила ваше благородство.
Але безглуздо думати, що справді, що буду дурною також я.
І кину вас, коли є засіб підняти вас із низької частки.
Адже не в величі насолода.
А в тому, щоб душа могла здійснити свою надію.

Склади голову за кохання, але не за політику.

— Але те саме сказав я сьогодні вранці. Дослівно.
- То я відчуваю - звучить знайомо.

Удача — вже саме собою набуття права народитися у світі. Зростати, вивчати його, дихати. Щодня змінюватися, помилятися та шукати. Зневірятися, спотикатися і знову рухатися вперед. А ще удача – вітер у вітрилах.

…У людей, які воюють, нерви завжди на взводі. Можна бути героєм у битві, але потім станеш психовати через те, що тобі в мисці з супом попалося чийсь волосся...

Дон Корлеоне, ще не цілком усвідомлюючи, що з ним сталося напередодні, — ще одурманений лютим болем, зі схвальною усмішкою ворухнув губами, ніби говорячи молодшому синові, — тільки сил не вистачило сказати це вголос:
«Е, чого мені боятися? Мене давно хочуть убити – вперше спробували, коли мені було дванадцять…»

Просто робіть те, що любите, а що буде потім, нікому не відомо.

Ну, все, годі! — збунтувалася вона, витираючи розпухле від сліз обличчя ; до чого брати на себе обітницю, якої вона  не дотримуватиметься? Найвитонченіший і, зрештою, найрозумніший вихід — покінчити з усім, і якнайшвидше. Вона  кинулася до вікна, що виходить у сад, подивилася вниз і зрозуміла, що, якщо зістрибне з даху, залишиться живим, але буде калікою. Покінчити — так, але напевно, з розмахом, запросити якнайбільше глядачів на жертвопринесення власного життя, отримати, нарешті, публіку, яка вже не забуде, як виглядала дівчинка, що ступила в повітряну прірву, щоб накласти на себе руки.
По зрілому роздумі вона  обрала ідеальний день для смерті: перший день літа — все місто буде біля її ніг на площі Ліберасьйон, що за реванш! З'явитися на вершині башти церкви і кинутися в порожнечу. Політ ангела. Її роздроблене тіло знайдуть біля порталу, кілька крапель крові стікуть з рота і застигнуть на білому платті, - дивовижна картина. До речі, чому церква? Навіщо заважати сюди Бога? Що Він зробив, щоб заслужити таку жертву? Померти в Його домі – значить, надати Йому надто багато честі. Втім, Бога немає, Доводиться визнати очевидне. Або Сам став жертвою закону Петера, Він досяг свого порога неповноцінності щодо долі Бел. Вона  заплющила очі, уявивши собі площу Ліберасьйон і навколишні будівлі, але ніщо не здавалося їй досить високим. Хіба що… колесо огляду?