Співпереживати стражданням друга може кожен, а ось успіхам — лише натура надзвичайно тонка.

Твердження, що неможливо все життя любити ту саму жінку, так само нерозумно, як і вважати, що відомому скрипалеві для виконання різних пісень потрібні зовсім різні скрипки.

Чим безглуздіше ми виглядаємо збоку, тим ганебнішою буде ваша поразка!

— На жаль, вона  померла...
— Добре! То коли я можу з нею поговорити?

І чому ми уважніше вдивляємося в ближніх і починаємо по-справжньому цінувати їх тільки коли доля готується розлучити нас навіки?... Чому тільки біля останнього краю згадуємо все недомовлене, спохваляємося про доброту та участь, яких не виявили, доки часу було в достатку?... А якщо нещастя все-таки не відбувається, чому ми тут же забуваємо власні гарячкові обітниці і починаємо поводитися як і раніше?

Ти – це завдання. Жодного учня довкола.

Дійшовши до лави проти дубового хреста, вона  сидить на вітрі і на весняному холоді годину, дві, поки зовсім не замерзнуть її ноги в легких черевиках і рука у вузькій лайці. Слухаючи весняних птахів, які солодко співають і в холод, слухаючи дзвін вітру у фарфоровому вінку, вона  думає іноді, що віддала б півжиття, аби не було перед її очима цього мертвого вінка. Цей вінок, цей бугор, дубовий хрест! Чи можливо, що під ним та, чиї очі так безсмертно сяють із цього опуклого порцелянового медальйону на хресті, і як поєднати з цим чистим поглядом те жахливе, що пов'язане тепер з ім'ям Олі Мещерської? Але в глибині душі маленька жінка щаслива, як усі віддані якійсь пристрасній мріїлюди.

— Ви маєте схилитися перед братом! Він обранець владики, народжений серед диму та солі!
— Народжений серед диму та солі? Як окіст?

Нехай твоя долоня завжди буде відкритою.

Неуважність і несприйнятливість бувають іноді свідомо обраним засобом убезпечити себе від болю і часто невірно розуміються як відсутність глибини та байдужість до всього та вся.