Французи завжди подають хліб, причому без олії (за винятком сніданків, тостів або тартинок). Тому під час вечері олії на столі ви не знайдете. Зазвичай для вечері купуються багети, і французи відрізають або просто відламують від них шматки, кладучи ті на стіл, а не на тарілку. Визначити, що трапеза по-справжньому французька можна за величезною кількістю крихт на столі.
Мені здається, люди не повинні залишатися одні, бо якщо ви знаходите когось, хто для вас справді дорогий, важливо вміти прощати дрібні образи, навіть якщо ти не готовий іти до кінця. Тому що найжахливіше це бути самотнім, коли навколо так багато людей.
Джентльмен це той, хто кішку завжди називає кішкою, навіть якщо він спіткнувся про неї і впав.
Я хочу побачити море. Я хочу дихати до запаморочення цим повітрям, густим від водної гладі, що мірно здригається, від криків птахів, пронизливих, як останнє одкровення Бога. Я хочу лежати на мокрому прибережному піску, без одягу, без минулого, без майбутнього і курити в сире небо, посміхаючись неймовірній свободі кожного руху вітру, дивовижною рибою, що струмує по шкірі. Я хочу збирати різнокольорове каміння і стирати з обличчя бризки води, не розплющуючи очей, не будячи душі, майже не існуючи, майже ставши частиною навколишнього, що рухається, мінливого, вологого, солоного, такого чужого і такого зрозумілого. Я хочу загубитися в ласці хвиль, я хочу забути себе самого і просто плисти. Туди, де життяфарбується м'яким світлом сонця. Я хочу сидіти на самій кромці води, на цій тремтливій грані між фантазією та реальністю, ніжністю та жорстокістю, людиною та... морем.
Я знаю, що я вам потрібна, інакше не були б мені потрібні — Ви.
Якби ти не міг прокинутися, як би ти дізнався, що сон, а що дійсність?
В нас мало пісень веселих. Більшість наших пісень відрізняється важким сумом.
Люди, які живуть, ні про що не думаючи, відрізняються від тих, що живуть, нічого не відчуваючи.
...якщо ви хоч раз у житті щиро любили, то у вас чудовий шанс полюбити знову.
У житті немає безвихідних ситуацій, є лише неприйняті рішення.