Лев Миколайович Толстой. Шлях життя
Якщо один раз пошкодуєш, що не сказав, то сто разів пошкодуєш, що не промовчав.
Якщо один раз пошкодуєш, що не сказав, то сто разів пошкодуєш, що не промовчав.
В мені головна вада - нерішучість вибору: хочеться і того, манить та інше, та й взагалі я мало винахідливий; краще можу схопити і розвинути чуже начало, ніж своє.
На життєвому шляху ти втрачаєш багато: мрії, друзів, ілюзії... Твоє серце ніби розбивається на дрібні шматочки... Головне — не втрачати віри... Весь час повторювати, що ніколи не пізно, що завжди можна розпочати спочатку... і тоді до тебе повернуться сили.
Моєму пронизаному серцю немає на світі ліків.
Душа моя жалібно стогне, як сопілка в устах дервіша.
І без обличчя твого милого я як Венера без сонця
Або маленький соловушка без троянди нічний.
Поки читала вашого листа, сльози текли від радості.
Може, від болю розлуки, а може, від подяки.
Адже ви наповнили чистий спогад коштовностями уваги,
Скарбницю серця мого наповнили ароматами пристрасті.
Гумор, по суті, - це ліки від болю. І ми використовуємо його як пластир. Якщо людина вміє жартувати, то все її життя стає простішим і кращим.
— Будь ласка, сідайте, зараз Родіон приготує чай, а я поки що знайду що-небудь до чаю. Родіоне, що є до чаю?
- Склянка.
Людина вона розумна, але щоб розумно чинити — одного розуму мало.
— Ви дозор, а я — герой. Ну що, помчала?
- Тоді я на підхваті.
- Все, пізно.
- Що? Боїшся, я догоджу в капкан, відгризу собі лапу і ти до кінця днів зватимеш мене Культя, я посміхатись у відповідь, страждаючи від жахливих шрамів, найглибший з яких буде в душі?!
—...
— Вибач, розлютилася.
Навчися захищати свою позицію. У тебе одне життя! Займатися улюбленою справою, а НЕ тим, що вводить тебе в зневіру, - МОЖЛИВО! Ти повинен навчитися слухати себе і робити те, що приносить тобі користь чи задоволення, а краще і те, й інше одразу.