На жаль, так завжди буває. Один любить, а другий дозволяє, щоб його любили.

— Король робить, що хоче.
— Еєріс Таргарієн теж робив, що хотів. Хіба мати не розповідала тобі, що сталося з ним?

Наше місто... Від краєвидів цих моє серце здригнулося. Подібна до каламутної кавової жижі, знайома похмура темрява, в яку занурюються міські жителі, немов це — календарні свята. Безмежні низки будівель та житла, туманно-хмарне небо. Вибудовані в ряди стада машин, що вивергають вуглекислий газ. Старі бавовняні фіранки на вікнах тісних і убогих дерев'яних будинків - в одному з них я живу. І суєта незліченних людей усередині. Нескінченна амплітуда - від гордості до жалості до себе. Це і є місто.

Друзі поважають рішення один одного, навіть якщо не згодні з ними. Це називається відданість.

Кожен намагався створити щось таке, чого ще ніхто не творив і не бачив, кожному хотілося хоча б на короткий час опинитися у вільному світі краси, викликаному власною уявою, відчути себе безроздільним володарем, паном, вільним у всьому, бо справжню свободу дає тільки виконувана тобою робота, яку здатний виконати один ти у всьому світі.

Коли люди не можуть порозумітися, слова — це просто слова.

Вас, звичайно, ніхто не квапить. Але давайте швидше.

Те, що я зрозумів, я не забуваю ніколи.

Король повинен дотримуватися закону, тому що тільки закон і робить його королем.

Коли ти чимось дуже засмучений, ковтати дуже важко.