Вдвічі дає той, хто дає скоро.

Щоб бути щасливою, людині потрібна впевненість у завтрашньому дні, а щоб бути закоханою, потрібна якраз невпевненість. Щастя ґрунтується на спокої, тоді як любові потрібні сумніви та тривоги.

Ми і розлучилися, не сказавши ні слова, в маленькому скверику, де сонце пофарбувати повільно вмирали дерева в колір кави ; розлучилися, просто обмінявшись поглядом, немов хотіли навіки один в одному залишитися.

— Я тобі гидкий після всього цього, правда?
- Це було випробування.
- Чому? Витримка?
- Ні, почуття.

Справжня любов потребує свободи і водночас перешкод.

Хто раз любив, вже не покохає знову.

Деколи обставин стає так багато, що ми не в змозі з ними боротися. Подолавши одні, ми натикаємося на нові і знову стоїмо перед вибором чинити опір чи піддатися долі… І поки ми думаємо — з'являються нові обставини…

Цукор робить мене щасливим та надихає. У мене важка цукрова залежність. Я називаю його«гранульоване щастя».

Ніде людині кінця не знайдеш і масштабної карти душі її скласти не можна.

Чи можна назвати прогресом науки таку ситуацію, коли спеціалізація дробить будь-яку діяльність — пізнавальну, творчу, інтелектуальну, творчу, тож у будь-якій спеціальності кожен дедалі глибше орає свою дедалі меншу ділянку? Якщо машини роблять розрахунки швидше та краще, ніж жива істота, навіщо йому рахувати? Якщо системи фотосинтезу створюють їжу більш різноманітну та здорову, ніж хлібороби, пекарі, кухарі, кондитери, навіщо обробляти поля та займатися помелом борошна чи хлібопеченням? Чому ж цивілізація при такому соціалізмі не розсилає на всі боки неба рецепти власної досконалості та комфортності? Але навіщо їй це, власне, робити, коли вона  взагалі вже не існує як спільнота ненаситних шлунків та умів.