— Ти віриш у рівноправність?
— Я вірю у взаємоповагу.

У будь-якій історії є більше, ніж одна сторона.

Почуття власної винятковості не заважає художнику, більше того, воно йому потрібне. І не тому, що він ставить себе вище за інших людей, а тому, що його роботи завжди будуть піддаватися сумнівам. З його боку. З боку глядачів. З боку мистецтва.

Я чую промову не хлопчика, а чоловіка.

Втім, історії про походження будь-чого мають тенденцію рано чи пізно перетворюватися на міф.

– Все, що ти бачиш, чуєш, переживаєш – це і є твоє, персональне. Ти будуєш навколо себе власний Всесвіт – той, який сприймаєш. Тому той Всесвіт, який ти сприймаєш, належить одному тобі. Персонально.

У Варшаві розпочалися перші облави. Спочатку їх проводили невміло, ніби соромлячись цього поки що незвичного способу мучити людей. Та ще тим, хто це робив, бракувало досвіду.

Відьма чаклує, тільки коли це справді необхідно. Працювати з магією важко, і не просто утримати її у вуздечку. Ми діємо інакше. Відьма помічає все, що відбувається довкола. Відьма думає головою. Відьма вірить у себе.

Зрештою, після всього, що люди зробили для Бога, він міг би дати собі працю існувати.

Якщо не можеш вижити в цьому світі, краще створи собі свій.