У хибному опоетизуванні, що зображує первісний час, жінка, яка була нагородою за перемогу і спокусою до вбивства, стала, ймовірно, спокусницею та підбурювальницею до злочину.

На те вона і жінка, щоб пом'якшувати і згладжувати спільне життя, на те і дана їй ця дивовижна сила, яка тим дивовижніша, ніжніша і багатша, чим частіше нею користуються.

Потерпілі корабельну аварію гинуть не стільки від голоду і спраги, скільки від страху, що їжі та води не вистачить. Варто тільки подумати, що програв, і в ту ж мить почнеться поразка.

У воєнний час правда є такою коштовністю, що її завжди має охороняти цілий загін брехні.

Нам було страшно не через те, що ми могли загинути. Так буває моторошно загнаному звірку, якого спіткало невідоме механічне чудовисько, не випускаючи з коридору світла! Ми як маленькі звірята, шкірою відчували, що загнані цієї ночі, цієї кукурудзи, цих вибухів і пожеж...

Ви помічали, що особливо самотнім почуваєшся саме у знайомих із дитинства місцях, куди повертаєшся з якимись передчуттями та очікуваннями незвичайного? А там уже все чуже.

З Рязані, з Казані,
З Сибіру, ​​з Москви –
Сплять бійці.
Своє сказали
І вже навік праві.

Все життя ми намагаємося побудувати нові дороги, нові мости, нові стежки, щоб те безмежне кохання, яке ми шукаємо, могло нас знайти і досягти нашого серця. Ми так само з надією дивимося на лінію горизонту: про всяк випадок.

Воїн не залишає того, що він любить, він знаходить любов у тому, що робить. Іноді просто необхідно збожеволіти, щоб упорядкувати почуття… Лише втративши все до кінця, ти здобудеш свободу...

Неможливо визначити ті найтонші реакції, які виникають внаслідок взаємодії характерів, бо ніхто не знає, як впливає на нас предмет нашого захоплення.