Ми, бувало, з Антоном Фердинандовичем, — знайома вам людина, — грошей якийсь карбованець, а їсти й курити хочеться, — купимо четвірку«фалеру», то вже, крім хліба, нічого й не їмо, а купимо фунт шинки, так вже не куримо, та обидва й регочем над цим, і все нічого; а з дружиною не те: дружину шкода, дружина ревитиме...
— Він же не сказав дякую! — обурилася Гестія. — Він тільки сказав, що Гаррі не займає місця даремно!
— Так, але з його вуст це все одно що "Я тебе люблю", — сказав Гаррі, що розривався між роздратуванням і бажанням розреготатися — надто вже гарна була тітка Петунія, обіймала Дадлі так, ніби він хвилину тому виніс Гаррі з палаючого будинку.
Кажуть, у момент падіння мозок розуміє швидше. Мов від раптового припливу рухової енергії розум, хочеш не хочеш, починає працювати з такою гарячковою швидкістю, що світ навколо нас уповільнюється.
Я десь читав, що людина звикає до всього, здатна вижити у найскладніших умовах. Але чи залишиться він людиною і збереже людський образ при цьому? Ось у чому питання!
Біль не має вічні запаси в людському серці, рано чи пізно вона виливається, залишаючи після себе порожнечу, яка лише через якийсь час знову наповнюється болем, хоч і в меншому обсязі, ніж раніше. І цей кругообіг триватиме до моменту, поки почуття, що коле, не змеркне, залишивши лише слабке нагадування про пережиту трагедію.