До речі, це неприємне дзижчання у тебе в голові — думки. Наскільки мені відомо, ти не звик до них і не знаєш, що з ними робити.

Темрява — це не більше ніж темрява, але в тінях може ховатися будь-що.

Стук серця, двох сердець, є вона  і він, темно, пізня ніч, вони біжать і сміються, дощ промочив одяг і волосся, вони кудись ховаються, чути звуки поїздів, у них мокрі обличчя, погляди, раптом проскакує іскра, дотики, пристрасть, поцілунки, хвилина, мить, мокрі обличчя, мокре волосся, мокрі губи, переплетення доль, заплутані думки і ще більш плутані почуття. І світ, що пульсує життям.

Коли ми сильно прив'язуємося до речей і людей, то хіба не йде з ними якась частка нас, коли вони йдуть?

... людина, яка не ділиться їжею зі своїм ближнім, сама не варта її.

Секрети створені не для того, щоб ділитися ними зі сторонніми.

Що смерть? Адже справи людей не вимірюються лише межами їхнього земного життя.

Минуле може вдарити — якщо ми цього хочемо. І ми можемо звикнути до болю, навіть полюбити його.

Він годинами грав на скрипці, знайшовши у ній собі притулок реальності.
(…)
«Це нічого не означає! Все одно найпізніше через місяць тут уже будуть союзники!» Ця незмінна відповідь на всі питання допомагала тоді батькові уникнути навколишньої дійсності в неземному світі музики, де йому було найкраще.

Тому що іноді треба думати не лише про свій порятунок! Іноді треба думати про загальне благо!