- Ви чули, як не пощастило письменнику N.? - Запитали у Раневської.
- Ні, а що з ним трапилося?
- Він упав і зламав праву ногу.
- Справді, не пощастило. Чим же він тепер писатиме?

— Слухай, — сказав Тойво, — чого ти хочеш?
Гриша замовк.
- Справді, - промовив він. — Чого це я хочу від тебе? Не знаю.
- А я знаю. Ти хочеш, щоб все було добре і з кожним днем ​​краще.

Словам ви даремно вірите. Ми за кожне своє слово відповідати не можемо.

Начебто шостий поверх, але вид на сонне місто відкривається пристойний: навколо вогні, вогні, вогні, навіть річка, видима звідси, заповнюється ними: маленькими та великими, яскравими та слабкими. І на небі вогні вже зоряні.

Жінки для того й існують, щоб м'якше робити чоловіків.

Серце серед моїх потрухів - авторитет.

Хоч сумно жити, мої друзі,
Однак жити ще можливо.

— Я неодмінно, ти чуєш? Я обов'язково, — сказав Ведмедик. Їжачок кивнув.
— Я обов'язково прийду до тебе, хоч би що трапилося. Я буду біля тебе завжди.
Їжачок дивився на Ведмедика тихими очима і мовчав.
- Ну чому ти мовчиш?
— Я вірю, — сказав Їжачок.

... щирість не може бути сміховинною і завжди заслуговує на повагу.

Справжнє кохання — річ дуже тонка. Її полум'я мерехтить, як блукаючий болотяний вогник, і, танцюючи, відноситься в казкові царства радостей. Воно ж вирує, як вогонь у печі. На жаль, як часто воно харчується ревнощами!