Господь аж ніяк не серйозний. Адже ми знаємо про нього лише одне — що він є любов. А кохання невіддільне від почуття гумору, чи не так? Не можна любити людину, яку ви не терпите, вірно? А щоб терпіти когось поруч, треба хоч зрідка з нього посміюватися. Ви згодні? Всі ми — смішні звірята, що вивозилися в мисці згущеного молока, і, потішаючись над нами, тим більше Господь нас любить.
Зворушує, коли чоловік, намагаючись повернути жінку, що пішла від нього, починає дарувати шалені букети. Це ніби дружина у відповідь на пропозицію розлучитися перемила б весь посуд і випрала сорочки.
Старість не приносить мудрості, вона лише дозволяє бачити далі: як уперед, так і назад. І дуже сумно буває озиратися на спокуси, яким вчасно не піддався.
Зрештою, нас запхали в крихітну камеру з двома ліжками, вже заселену приблизно п'ятдесятьма тисячами душ. Двадцять тисяч жителів представляли блохи, ще двадцять тисяч — клопи, а решту я й досі не можу класифікувати.
З великими світу цього зайва скромність безглузда, і, коли вони схильні задовольнити ваше прохання, не зволікаючи, вимагайте всього. Бо інакше вони вважають, що вже виконали обов'язок, запропонувавши вам свою милість, і забувають підкріпити її справою.