...Чекаю осінь. З таким нетерпінням, що готова принести їй у жертву всі інші пори року. І я зовсім не шкодуватиму про вчинене. Мені потрібна осінь. Дуже дуже. Вона випустить світ тих, хто загнаний у темний кут виживання. Вона не змусить повторювати жорстокі, але правдиві слова: "Якщо ми всі самотні, то на самоті ми всі разом ". Осінь називають сезоном смутку. Я не згодна: справжній сум приходить разом з літом, коли нема з ким розділити щедрість сонця…
Закохані від 85 до 100% часу протягом доби проводять у роздумах про свого обранця чи обраниці. Причому ці роздуми мають дуже специфічний характер. У них превалюють два почуття: надія та невпевненість. Найменше — часто лише здавалося б — прояв ворожості з боку коханого чи коханої викликає напад безпросвітного розпачу та найсильнішої тривоги. З іншого боку, будь-який незначний жест, що дозволяє сподіватися, що це неправда, закохані здатні дбайливо зберігати в пам'яті.
Був жовтень, і сонце пронизувало медом туге прохолодне повітря. Мама йшла поруч у картатим пальті, і шаруділа паперовим пакетом. Пахло ваніллю, восени, вітром. Так пахне, коли має статися щось хороше і ти будь-якої миті чекаєш дива. От і зараз мені здавалося, що з кожним кроком небо стає вищим, вулиця — ширшою, звуки — гучнішою і веселішою.
Справа не в тому, що мені не хочеться плакати, навпаки, дуже хочеться. Просто хтось повинен залишатись сильним, щоб сильними не довелося бути всім вам.
Якби він був філософом, він пояснив би, що любити навіть найкращу людину не можна двадцять чотири години на добу. Це піковий стан, який утримується лише кілька хвилин на день. В інші години і хвилини кохання переливається в десятки інших почуттів – ніжність, товариство, доброзичливу напівсердість, бурчання і т. д. На інше у неї просто не вистачає напруження. Навряд чи чоловік, що поодинці тягне з четвертого поверху старий диван, який дружині захотілося викинути о дванадцятій годині ночі, відчуває до своєї половини якесь особливе кохання. А тим часом, і це теж прояв кохання.