П'яна людина — гірша за звіра.

Я вважаю, що ми всі душевно хворі; ті з нас, хто не потрапив до психлікарні, тільки краще маскуються — і, можливо, це ще гірше.

На його обличчі тепер ні тіні глузування. Це тому, що він відчував до життя майже дріб'язкову прихильність. У тих, хто не чіплявся за неї, на обличчі грає насмішкувата посмішка — ознака звільнення та перемоги. Вони не йдуть у небуття, вони виходять із нього.

Так... Напевно, час... Пора навести лад у голові, як іноді ми наводимо лад у улюбленому гаражі — перебираю—а—аєм коробочки з минулим, сміємося, сумуємо, сортуємо... — це викидаємо, це сусідці знадобиться, це поки збережемо — може самим пригодиться, чи мало що... Так і в голові... Так само — ніякої відмінності... розкладаємо все по поличках, думки про Бога — на першу, найчистішу і найкрасивішу полицю — нехай я користуюся ними не часто, але віддавати їх нікому не збираюся... Вони мені найдорожчі... Мм мм.... що у нас у цьому замшелому пакеті? Оооо... Думки про вічне... Для початку їх треба простягнути і провітрити — і на верхню полицю, але на чільне місце... Вами я часто користуюся... А це що за баули? Великі повітряні мішки? Аааа... це ж мрії! Акуратно укладаю їх на антресолі... Зараз не до вас... Взагалі, то мріяти не шкідливо... Але й здоровішим від цього не стаєш... Думки про хороше, ну куди вас подіти? Вас багато... Гаразд, сервант із прозорим склом саме по вас плаче... Нехай крізь шибки всі бачать, яка я хороша... А от і думки про погане... Ні, на загальний огляд я вас  виставляти не стану... Але й викидати теж рука не піднімається... Надто вже солодко без вас, надто вже нудотно... Начебто все... Стоп! А це що за величезна купа чого? Звідки?... АААААА!!!!! Це ж думки про ТЕБЕ!!!! Що ж... Беру до руклопату.... Набираю більше повітря в прокурені легені... І.... ВИКИДАЮ, ВИКИДАЮ, ВИКИДАЮ.

Хто вгадав – розумнички, хто не вгадав – швиденько зробили собі харакірі!

— От би нам такий мелафон. Ми могли б тоді думки бабки з дідом читати.
— Хоча я й так їх думки знаю, — сказав Вовці. — Імбіцили ми й пороти нас треба замість сніданку. Тоді день спокійно пройде. А ми розумнішими до кінця літа станемо.
— Чому? — спитав Вовка.
— Ну, тому що, бабця каже, що якщо нас пороти частіше, то мізки з дупи назад у голову повернуться. А так ми їх потихеньку висираємо.

Прощай, прощай, а розійтися немає  сечі,
так і стверджувати б повік:«На добраніч...»

Є така порода людей: за що не візьмуться, одразу не виходить нічого.

Дорослі безперечно існують на світі для того, щоб нагадувати нам про страхи, яких ми не знаємо. Бояться лише вони.

Мисливські собаки ще грають на подвір'ї, але дичина від них не втече, скільки б уже зараз не металася вона  лісами.