Мені розповідав мій брат, розумна і правдива людина. Років уже 26—ти, він раз на ночівлі під час полювання, за старою з дитинства звичкою, став увечері на молитву. Це було на полюванні. Старший наш брат Микола лежав уже на сіні і дивився на нього. Коли Сергій скінчив і став лягати, Микола сказав йому: А ти ще все робиш цей намаз? Більше нічого вони не сказали один одному. Брат Сергій із цього дня перестав ставати на молитву і ходити до церкви. І ось 30 років не молиться, не причащається та не ходить до церкви. І не тому, щоб він повірив братові, а тому, що це була вказівка на те, що в нього вже давно нічого не залишалося від віри, а що залишалися лише безглузді звички.. Так було і буває, я думаю, з величезною більшістю людей. Я говорю про людей нашої освіти і говорю про людей правдивих із самими собою, а не про тих, які саме предмет віри роблять засобом для досягнення будь—яких тимчасових цілей.
Раніше в нас була релігія та інші дурниці. А тепер треба, щоб у кожного був хтось, з ким можна поговорити до душі, бо відвага відвагою, а самоту свою все—таки відчуваєш.
Зрештою, — продовжувала подруга, — людям спокійніше з тими, хто знущається, аніж з тими, з кого знущаються. І радіють:«Боже, яке щастя, що все це витворять не зі мною!» У будь—які часи в будь—якому суспільстві за великим рахунком відбувається те саме: всі прагнуть приєднатися до більшості і не паритися.
... Намалюю я мале коло або велике — все одно це буде коло, і в нього завжди є межа; жити без кордонів ви все одно не зможете. Чи ти думаєш, що велике коло досконаліше за малого? І що ти більший геометр, якщо накреслиш велике коло?