— Дозвольте сьогодні пригостити.
— Якщо тільки коханням.
— Вам із пристрастю,
зрадою, капризами,
зі скандалами
чи лагідною?
— Мені міцніше.
Я люблю нерозбавлену.

Кохання - божество ревниве і починає гніватися, якщо її перестають боятися. Іноді тому й закохуються, що поклялися не любити.

Вона одна була чимось справжнім у всьому світі...

Зате лежиш у густій ​​траві,
І дрімаєш під широкою тінню
Чинар чи виноградних лоз,
Навколо біліються намети;
Козачі худі конячки
Стоять рядком, повівши ніс;
У мідних гармат спить прислуга,
Ледве димляться ґноти;
Попарно ланцюг стоїть вдалині;
Багнети горять під сонцем півдня.
Ось розмова про старовину
У ближньому наметі чути мені;
Як за Єрмолова ходили
В Чечню, в Аварію, до гор;
Як там билися, як ми їх били,
Як і нам доставалося.

— Чому я вітряний, знаєте?
— Тому, що душа дрібна.
- Ні! Тому, що мені постійним бути нема для кого. Накажіть, і я буду постійнішим за телеграфний стовп.
- Випробуємо.

Я або заридаю, або закричу, або зомлію. Не можу! Ви мене закатували! Баба ви!

Я не вірю в узагальнення.

З 9 років я чув від свого багатого батька, що урядовці були зграєю ледачих злодіїв, а від свого бідного батька я чув, що багатії – жадібні шахраї, яких треба змушувати платити більше податків.

Дурна як істина, нудна як досконалість. Чи не краще: нудна як істина, дурна як досконалість. Те й інше схоже на думку. Попроси В. знайти перший вірш і відтепер вважати мене поетом.

Я любив її, любив як чоловік, як коханий, як художник, — тим часом, щоб опанувати її, треба було не любити її.