Час виліковує все.

Хороший поліцейський хронікер швидкий як вітер, поліцейських називає не інакше як«наші хлопці», відрізняється детективними нахилами і вміє проникнути будь-куди.

Я не гордий, я щасливий, а щастя засліплює набагато більше, ніж гордість.

Ми завжди принижуємо своїх героїв. Ми їх ламаємо. Адже вони нагадують нам, що означає справжня сила.

Держава не може бути кращою за свого керівника.

Банківський службовець тремтить над своїм годинником, американський турист – над фотоапаратом, шкільний вчитель – над своєю машиною, лікар – над будинком… Коли їх грабують, вони так лякаються, що одразу пхають вам ключі від сейфа, замість того щоб захищатися.
А я не боюсь. Життя – це велика афера. У мене нічого немає, і мені начхати.

Матеріальні докази, за якими треба збігати та притягнути сюди, мені не потрібні. Я хочу, щоб доказ можна було тримати в розумі, доторкнутися до нього, відчути його запах, відчувати його цілком. Але це неможливо. Щоб вірити в існування речі, ти маєш постійно мати її при собі. Землю в кишеню не покладеш або ж людину. А я хочу досягти того, щоб завжди мати при собі будь-яку річ. Щоб я міг вірити у її існування. Це так обтяжливо — кудись іти, брати щось фізично існуюче, аби довести щось. Я не люблю реальних речей, тому що їх завжди можна забути де-небудь або залишити, а потім перестати в них вірити.

Пам'ятай нинішній день... бо з нього починається вічність.

Дружба та довіра не купуються і не продаються.

Бути гріху якомусь! Такий на мене страх, такий на мене страх! Точно я стою над прірвою і мене хтось туди штовхає, а втриматися мені нема за що.