— Такі, як я, нікого не бояться, — відповів Анзельмо. — І такі, як я, не мають коней.
— Такі, як ти, довго не мешкають.
— Такі, як я, живуть аж до дня смерті, — сказав Ансельмо.

Замислюватися над тим, навіщо ти живеш, може тільки людина, яка має для цього час.

— Хочеш втратити своє ім'я?
- Ні, - злякалася Аліса. — Звісно, ​​не хочу!
- І даремно, - сказав Комар недбало. - Подумай, як це було б зручно! Скажімо, ти повертаєшся додому, а ніхто не знає, як тебе звуть. Захоче гувернантка покликати тебе на урок, крикне:«Ідіть сюди…» — і зупиниться, ім'я вона  забула. А ти, звичайно, не підеш — невідомо ж, кого вона  кликала!
— Це мені не допоможе, — заперечила Аліса. — Навіть якщо вона  забуде моє ім'я, вона  завжди може сказати:«Послухайте, люба…».
— Але ж ти не Милочка, — перебив її Комар. — Ти й не слухатимеш! Гарненький вийшов жарт, правда? Жаль, що не ти її придумала!
— Що це ви постійно пропонуєте мені свої жарти? - Запитала Аліса. — Ця, наприклад, вам зовсім не вдалася! Комар тільки глибоко зітхнув; по щоках у нього покотилися дві великі сльози.
- Не треба жартувати, - сказала Аліса, - якщо жарти вас так засмучують. У відповідь він знову сумно зітхнув, а коли Аліса підвела очі, бідолашного Комара на гілці вже не було - мабуть, його віднесло власним зітханням.

Смерть сама по собі не така страшна, життя буває куди страшніше.

Зруйнуй моє серце, щоб звільнилося місце для безмежного кохання.

Серед усіх дарів цивілізації, серед крезівського достатку духовних і матеріальних багатств нас все більше й більше охоплює невід'ємне почуття невпевненості, гнітючої тяжкості та невиразного занепокоєння.

Хапайте мене за руку. Тримайте міцно. Нам доведеться побувати в темних місцях, але, гадаю, дорогу я знаю. Тільки не випускайте мої руки. А якщо я поцілую вас у темряві, не ображайтеся. Все тому, що я вас люблю.

Одна любов не знає смерті, немає:
Невідомо їй зими мертвить світло.
Моя до тебе навіки не пройде,
Хоч губи можуть здригнутися від негараздів.

Півтори години тривала розмова. У кабінеті було душно. Хрущову вже чотири рази приносили соки, і він жадібно вгамовував свою спрагу. Мені ж навіть чашку чаю забув запропонувати. Знаменна деталь, що говорить про«народність» вождя... Я добре розумів: після того, що сталося на цьому засіданні, та й враховуючи мої погляди, підходи та характер, мені навряд чи спрацюватись з Хрущовим, примиритися з його навіжеством і безглуздою стихійністю дій.... набагато пізніше я дізнався, що Хрущов на підставі якихось відомих йому чуток і відомостей, отриманих від коменданта санаторію«Росія», де відпочивав Ігнатов, розпорядився почати проти нас слідство. Якось не вірилося в таку дріб'язковість, адже Хрущов здавався мені широкою натурою. Та й той факт, що він викрив на XX з'їзді«підозрілість» Сталіна, мав свідчити, що сам Хрущов засуджує таке, як і всілякі доноси. Так я гадав. Проте все виявилося інакше.

...У замкнутому суспільстві люди стають дріб'язковими.