Люди різне кажуть, і навряд чи хоча б половина пересудів заслуговує на увагу.

Декаданс, модернізм - це мистецтво-крик. Несамовитий крик безвиході і розпачу. Спустошеність. Не криза мистецтва, а мистецтво кризи. Трагедія усвідомлена. Віра втрачена. Виходу немає. — Ось що таке декаданс та модернізм.

Не треба вважати, що все однозначно погано. Будь-яка загадка, яку ставить нам життя, обов'язково має рішення, причому таке, яке нам під силу. Якби це було інакше, нам би її не задали.

Можливо, людина і найкраще створення природи, але щодо поваги до старості часом поступається ведмедеві гризлі. Теру, наприклад, і на думку не спало б грабувати старого ведмедя, битися з ним, проганяти старого від м'яса, навіть якщо воно потрібне самому Теру. А далеко не про кожного представника роду людського можна сказати те саме.

У нашій країні холодних почуттів, любові розважливої ​​та корисливої ​​ми не можемо зрозуміти і, мабуть, навіть не віримо у можливість безрозсудно відважних вчинків, які в інших краях породжує сильна пристрасть.
У іспанських жінок кохання нерідко знаходить глибину і велич, яких не знають і ніколи не відчувають народи, у яких до цього почуття додається торговля. У цих піднесених натур вона  часто перетворюється на справжню пристрасть, беззавітну, нестримну, глибоку, яка поглинає всі інші почуття, заповнює душу. Дочірня відданість, прихильністьдо рідного дому, моральний та суспільний обов'язок відступають перед нею. Кохання тріумфує над усім.

— Дихай, Розі.
— Саме від цього всі біди. Якби я не дихала, було б легше.

Ви колись помирали в людині? Я померла в тому, кого любила більше за себе. Померла та воскресла в іншому житті – без нього. Ніхто не помітив переродження. І не треба. Моя історія.

Загниваюче суспільство, що оточило нас, сліпо шкутильгало до неминучого прокляття, не реагуючи на наші попередження.

Ви жахливо цікава, кошмарно владолюбна і невибачно охайна стара дама. Тримайте себе у руках!

Бігти - нікуди, прорватися з боєм - проблематично, здатися в полон - не візьмуть, гади...