...Коли біль наш мине, пам'ять про нього вже зачарована спогадами. Адже ми не менше любимо місця, де нам довелося страждати, хіба що коли страждання були нічим не прикрашені.

А людина живе. Можливо, він живе надіями? Якщо він не дурень, він не може жити надіями. Тому так багато самогубців.

— Починаєш мене ненавидіти?
- Ні. Дивуюсь, як я міг, знаючи тебе стільки років, так і не впізнати тебе.

... таємниця людського буття не в тому, щоб тільки жити, а в тому, для чого жити.

Кожен вбивця, мабуть, чийсь добрий знайомий.

Що фантазія створює, то аналіз руйнує як картковий будиночок.

Як мало дано людині знати про іншу людину. Навіть якщо він уважно слухає. Навіть якщо нічого не забуває.

Але є щось більше за звичне русло. І є щось більше, ніж ми.

Ти не відчуваєш ні ран, ні ниючої від обладунків спини, ні поту, що ллється тобі в очі. Ти перестаєш відчувати, перестаєш думати, перестаєш бути собою, залишається тільки бій  і ворог – один, інший, третій, десятий, і ти знаєш, що не підвладний втомі та страху на відміну від них. Ти живий! Навколо тебе смерть, але вони так повільно повертаються зі своїми мечами – ти танцюєш серед них, сміючись.

Чи бачите, у в'язниці я вже бував. Щоправда, всього три тижні і лише в передварілівці, але коли тобі двічі на день доводиться грати в шахи з похмуро-лютим уболівальником«Вест Хем», у якого татуювання«УБ'Ю» на одній руці та«УБ'Ю» на іншій, та ще й набором шахових фігур, де не вистачає шести пішаків, усіх ладей і двох слонів, – загалом, ти мимоволі раптом починаєш цінувати деякі дрібниці. Такі, наприклад, як свобода.