Пошук сенсу життя – це ознака зростання, дорослішання, виходу межі розвитку своїх талантів.

Нерідко нам довелося б соромитися своїх найблагородніших вчинків, якби оточуючим були відомі наші спонукання.

А ну - розвію тишу,
Співаю, як співали за старих часів,
Хай вітер виє на місяць
І меркне небо. Хай вітер виє, злива ллє,
Я все одно піду вперед,
А щоб сховатись від негараздів,
У флягу загляну.

Людина воліє хотіти ніщо, ніж нічого не хотіти.

Життя не роман!

«Прощавай!» - крикнуло моє серце, коли я йшла; а відчай додав:«Прощавай навіки!»

Стати мертвим досить просто. Це навіть моїм братам удалося. А ось жити з почуттям провини набагато складніше.

Якийсь час я боролася за себе, будувала свій маленький світ. І тепер завжди можу сховатися в тій маленькій світці і хоч трохи розслабитися. Одна. Як равлик у панцирі. Але мені тому й довелося споруджувати цей панцир, що сама я беззахисний слимака. Та й для зовнішнього світу мій світ зовсім крихітний і нікчемний. Як хатина з картонних ящиків. Вітер дунув сильніше — все одразу й розвалилося...

Хоча в повсякденному житті я типовий індивідуаліст, все ж таки свідомість незримої спільності з тими, хто прагне істини, краси і справедливості, не дозволяє почуття самотності опанувати мною.

Сім'я — як елемент пазла: знайдеш шматочок, що бракує, і картинка складеться.