... Для егоїста ж тільки його історія має цінність, бо він прагне розвинути тільки себе, а не ідею людства, не план Бога, не наміри Провидіння, не свободу тощо. Він не вважає себе знаряддям ідеї або судиною Господа, він не визнає жодних покликань, він не марить тим, що існує для продовження та розвитку людського роду, – він живе своїм життям, марнує його, не дбаючи про те, чи принесе це користь людству.
В. Л. Комаров став згодом вченим—ботаником, зробив після Жовтневої революції те, що називається«кар'єру» і пізніше, протягом 12 років, був президентом Академії Наук. То справді був лише переконаний марксист (?), а й шанувальник Сталіна, якому де міг і коли міг курив фіміам похвал.
Люди думають, що перше кохання — суцільна романтика і немає нічого романтичнішого за перший розрив. Сотні пісень склали про те, як якомусь дурню розбили серце. Ось тільки вперше серце розбивається найболючіше, і гоїться повільніше, і шрам залишається найпомітніший. І що у цьому романтичного?