…Я не вмію мріяти. Живу справжнім. Минуле з майбутнім оповите серпанком невідомості. Для мене не існує«було» та«буде». Для мене існує«тут» та«зараз». Живу одним днем. Що буде далі, покаже час. Не вірю ворожкам, бо не вірю у майбутнє…
Саймон усміхнувся і усвідомив, наскільки щасливим він був; щасливий у порівнянні з Марком Блекторном, якого відгородили від сім'ї, щасливий у порівнянні з мільйонами людей, які не знають, що таке кохання.
Вона нахилилася, щоб сісти в машину, і побачила квіти, які я розпорядився покласти на сидіння. Вона обернулася і побачила мене.
— Дякую за букет, — гукнула вона.
А я крикнув у відповідь:
— Це не букет, дівчинко, це похоронний вінок.
Начебто залізом,
Обмокнутим у сурму,
Тебе вели нарізом
По моєму серцю...
Він щиро любив дочку, і сором від того, що вона бігла з чужим чоловіком, мучив його меншою мірою, ніж думка про те, що він більше її не побачить, не зможе обійняти і знову тиранити.
Якщо ви неправильно мене зрозуміли, то лише тому, що це розуміння сидить у вас самих.
... потім у саду, замість жовтої спідниці видали рожеві шорти. Нормальні жінки за таке йдуть у дощ в одній нічнушці, грюкнувши дверима по голові всім цим мерзотникам. Але Ляля всіх вибачила. І образу нічим не видала, лише трохи відстовбурчена губа стукала по коліна.
Від нього залишилася лише тінь, яка падала на спогади про нього.
У кожної людини є якась мета, навіть якщо сама вона про це не знає. Деякими рухає марнославство, інші діють зі страху, третіх підганяє погоня за грошима. Але завжди, добре йдуть справи або погано, їх вчинки, як стріли, спрямовані в цю мету.