Ви уявляєте, що може статися, коли на нашій планеті з'являться ці гігантські рослини? Поживних продуктів стане дуже багато. Все стане дешево. Зникне злидні! Хто тоді захоче працювати на нас з вами? Що станеться з капіталістами? Ось ви, наприклад, тепер стали багатими. Ви можете задовольняти всі свої забаганки. Можете найняти собі шофера, щоб возив вас на машині, можете найняти слуг, щоб виконували всі ваші накази: прибирали ваше приміщення, доглядали вашого собачку, вибивали килими, натягували на вас гамаші, та мало що! А хто має робити все це? Все це повинні робити для вас бідняки, які потребують заробітку. А який бідняк піде до вас на службу, якщо він ні чого не потребує?... Вам же доведеться самим все робити. Навіщо ж тоді вам усе ваше багатство?... Якщо й настане такий час, коли всім стане добре, то багатіям обов'язково стане погано. Врахуйте це.

... Іноді П'єр згадував про чутну їм розповідь про те, як на війні солдати, перебуваючи під пострілами в прикритті, коли їм робити нічого, старанно вишукують собі заняття, щоб легше переносити небезпеку. І П'єру всі люди представлялися такими солдатами, які рятуються від життя: хто честолюбством, хто картами, хто писанням законів, хто жінками, хто іграшками, хто кіньми, хто політикою, хто полюванням, хто вином, хто державними справами...

Зрештою людське життя і взагалі життя на нашій планеті припиниться: земне життя – лише спалах; вона  – ступінь у процесі занепаду Сонячної системи.

На ти давно ти з чортом став,
А все ще вогню боїшся.

Якими нікчемними здаються мені ті жінки, які, не мріючи про краще майбутнє, ревниво дбають про своє буденне сімейне щастя!

Я заплутався. Не знаю, куди йде. Погоджуюсь на невідомість. І найдивніше, що мені від цього зовсім не страшно.

Ми дорікаємо дітям за жорстокість, але ми стільки років підвищували жорстокість у подвиг, якщо нам здавалося, що вона для користі справи. Ми вимагаємо від них співчуття, але хіба ми не переконували всіх, що жалість принижує, і не виправдовували нещадність в ім'я великої мети?... Минуле мститься нам у наших дітях.

Коли хтось сердиться на вас, насправді він сердиться на себе.

Мережа перетворюється для нас і на друкарську машинку, і в друкований прес, і в карту, і в годинник, і в калькулятор, і в телефон, і в пошту, і в бібліотеку, і в радіо, і в телевізор. Вона  навіть бере на себе функції інших комп'ютерів: все частіше комп'ютерні програми працюють в Інтернеті (або, як кажуть у Силіконовій долині,«в хмарі»), а не всередині наших домашніх пристроїв.

І я почала плекати надії, на які не мала жодного права.