Навколишні люблять не чесних, а добрих. Не сміливих, а чуйних. Не важливих, а поблажливих. Інакше кажучи, безпринципних.

Одного дня тітонька викликала племінника до себе і поставила перед ним пенівський портрет його цербстської кузини.
— Чи дізнаєшся? — Запитала конкретно.
— Вперше бачу, — зрозуміла відповідь.
Єлизавета Петрівна трохи навіть злякалася:
— Я тут намагаюся, в цих Європі всі пороги обила, наречену для тебе шукаючи, а ти свою ж сестрицю не визнаєш... Іди! — звеліла вона. — Я тебе подружжям обтяжу. А дружина – не тітка рідна. Вона  жваво дасть тобі горіхи з родзинками.

Ніщо не бетонує душу швидше за брехню.

У кожного з нас бувають і радості та нещастя, але радістю ми намагаємося поділитися з близькими, а горе прагнемо пережити наодинці.

Почуття людей набагато цікавіші за їхні думки.

А якщо не сказати всього, отже, нічого не сказати.

Справжній сенс заперечення не може говорити«ні». А в запереченні самої можливості заперечення. Таким чином, абсолютне заперечення – повна відсутність волі. Або смерть. Смерть як заперечення буття.

Коли починають летіти кулі, солдата завжди охоплює страх, це лише питання часу.

Чоловік, охоплений пристрастю, істота досить кумедна і легко передбачувана.

Грубий і жорстокий начальник, брехливий вихователь, безсовісний лікар, але все це дрібниці в порівнянні з розтлінною силою блатного світу. Ті ж люди, і ні—ні та й прогляне в них людське. Блатні ж – не люди.