Насправді, люди — це лише погляд, підвішений у пітьмі. Ми всі формулюємо себе, тільки поки хтось на нас дивиться, і робимо вигляд, ніби не знаємо, що інші роблять так само.

Краще зітхнути з голоду і спраги в якійсь пустелі, ніж бути знаряддям безумця і лизати руку, що кидає мені рештки бенкету.

... у серці ранкових вітань та полуденного сміху лежить невідворотність прощання.

... із спілкуваннями завжди так виходить: або банальність, або брехня. Краще перше...

— Та кинь ти. Вони ж, мабуть, одружені років п'ятдесят. Говорильня почалася ще до весілля, а після медового місяця вже не припинялася.
— Але ж вони не слухають!
- Ну і що? Зате по черзі. Спочатку його черга не слухати, потім її.

... Бенкет, не присмачений люб'язністю господарів,
Стає схожим на платну вечерю.
Для насичення вдома ми їмо,
В гостях шукаємо не їжі - гостинність.

Бути в близьких стосунках із жінкою та спати з жінкою — дві пристрасті не лише різні, а чи не протилежні. Любов проявляється над бажанні злягання (це бажання поширюється на незліченну кількість жінок), але у бажанні спільного сну (це бажання обмежується лише однією жінкою).

Він уявив, як вона скаче на чолі загону своїх селян, ведучи їх у бій. Представил, как она тащится из последних сил, словно подстреленная птица, пытаясь спастись от гонящихся за ней по пятам солдат короля… Здесь брала начало тайна, которую ему, возможно, уже никогда не разгадать, и он, негодуя, сознавал, что и в этом Перетворенні Анжеліки сповна виявилося Вічно Жіночне.

Достаток поганий, коли його немає в тебе і воно є у сусіда.

Жага порядку – це бажання перетворити людський світ на світ неорганічний, де все налагоджено, все діє, підкоряючись надособистісному статуту. Жага порядки є водночас і жага смерті, бо життя – споконвічне порушення порядку. Або можна сказати інакше: спрага порядку є доброчесним приводом, за допомогою якого ненависть до людей прощає собі свої безчинства.