Я у бога просила, стара: Збережи мені козлика, господи! За здоров'я його багато сліз напевно Пролила я ночами, стара. Але пішов від мене мій сіренький, Не глянувши навіть, як я плакала. Лише ланцюжок на шиї брязкав, Коли в ліс тікав мій сіренький. А чуло серце віщіше, Що печаль мені від бога заповідана — Бачити ріжки його гіллясті Та копитця колись швидкі.
Іноді мені здається, що кожна людина говорить власною мовою, що складається з її власних ярликів і банальностей, і домовитися між собою люди не в змозі, навіть якщо вони дуже захочуть.
Це просто шпигунсько—кримінальний трилер, уже готовий, сідай та пиши! За законами цього жанру всі темні сили мають бути рано чи пізно переможені. Інакше це вже не трилер, а Кафка. Потрібно тільки пам'ятати, що моя чорна смуга абсурдна.