- Я там, на самому початку поїзда, - там виділили вагон для старост...
- То ти тепер староста, Персі? — моторошно здивувався один із близнюків. — А що ж ти не сказав, адже ми й не знали.
— Перестань, він, здається, щось нам казав, — втрутився у розмову другий близнюк. — Якось...
— Або два, — підхопив перший.
— Або три, — продовжив другий.
- Або все літо...
Коли людина замислюється, людям здається, що вона знає щось, чого не знають інші.
У цьому є здоровий глузд: якщо злочинність неминуча, то нехай вона хоча б буде організованою.
Коли в тебе безсоння, все довкола здається копією копії.
Ми, темні, б'ємо ворога одразу. А світлі тобі посміхатимуться. Чемно кивати, погоджуючись з твоїми промовами, а потім, коли ти на мить відвернешся, встромляють кинджал тобі під лопатку, лицемірно заявивши, що це зроблено в ім'я Добра!
Можливо, любов не що інше, як почуття подяки за насолоду.
Я часто про це думаю: що саме змушує звичайний день так багато означати і чому таких днів з роками стає дедалі менше.
Я хочу сказати, бачити можна лише очима, зі мною завжди так було. Якщо я у Бостоні, то Нью-Йорк для мене мертвий. Але коли я у Нью-Йорку, тоді мертвий Бостон. Якщо я не побачу людину хоча б один день, для мене вона вмирає. Але, зустрівши його знову на вулиці, Господи, як я тішуся з його воскресіння і мало не танцюю від щастя, що знову бачу його. Так, так було зі мною раніше. Тепер я більше не танцюю, просто дивлюся на нього. Коли ж він іде, для мене він знову мертвий.
Хіба коротке щастя гірше, ніж жодне?