Усі біографії є ​​брехня. І аж ніяк не випадкова, неусвідомлена брехня, ні  — я маю на увазі брехню навмисну. Немає  в світі людини поганої настільки, щоб зробити правду про себе публічним надбанням ще за свого життя.

Немає серед нас невинних. Просто деякі не мають  шансу нашкодити.

З примітивної точки зору справжня, незаперечна, рішуче нічим (мучеництвом, самопожертвою заради іншої людини) істина, що не спотворюється ззовні, — лише фізичний біль. Дивно, що головним богом у найдавніших релігіях був бог  болю (можливо, він став їм лише пізніших). Кожному хворому – свого домашнього бога, легеневому хворому – бога задухи.

Виходило, що жорстоким потрібно; найсимпатичніші люди жорстокі стосовно самих себе.

Єдиний спосіб дізнатися, чим володієш, – поділитися з іншими.

Я знаю, що був дурнем, божевільним, повіривши, що мармур може ожити, сніг — випромінювати тепло. Але що ж робити: коли любиш, так легко повірити у любов у відповідь!

У нас прийнято говорити про«таємні» вади. Але таємних вад не буває. Вони позначаються в лініях рота, в тяжких століттях, навіть у формі рук.

Так знаходжу тобі, що так довго шукала. Ні, ти не принц на білому коні. Ти моє справжнє. Реальне, близьке, рідне. І неважливо, принц ти чи король, є у тебе кінь чи ні. Важливо, що ти тут. Зі мною. І такий свій… Це не пафос. Це те, що завжди хотіла вимовити на сьогодні. У кожної жінки прибережені слова героя її справжнього. Щасливого сьогодення. Потрібно його лише дочекатися. Я дочекалась…

Так буває, коли, слухаючи музику, думаєш про«своє», і виявляється, що«своє» — це та сама музика, яку ти таки чуєш.

Вдень все не так, як увечері та вночі.