Вони ховаються за рогом, зникають як тіні, що бояться полуденного сонця. Як належить злодіям наприкінці будь—якої казки.

... зрештою все зводиться до одного простого питання: чи хочеш ти до кінця життя притискатися животом до живота партнера чи ні?

... нервовий, сором'язливий і добропорядний, а вже паршивіших якостей для чоловіка не придумаєш.

Я вже не раз помічав, що оточуючі починають їсти з рук, варто лише кілька разів назвати себе ідіотом. При цьому навіть не обов'язково бути щирим.

Письменник – це менше, ніж людська особина. Або, якщо він талановитий, це купа розрізнених особин, незважаючи на всі їхні потуги злитися в одну. Сюди ж я відношу акторів: вони так зворушливо намагаються не дивитись у дзеркала, прямо відвертаються від дзеркал і ловлять своє відображення в нікелі шандалів.

— Ви знаєте, через що розпався Радянський Союз? — спитав він.

— Ні, — чесно відповів Президент.

— СРСР згубило всенародне похмілля, — гірко мовив чорний чоловік. — Попереджав я Андропова, що російська людина без горілки звіріє... Відчуває без неї з усією гостротою екзистенційну порожнечу... Прокидається від вікового чарівного сну у своїй однодушці з подертими шпалерами і продавленим диваном... І що йому робити?... А тут відразу прокинулася вся країна…

Ви навіщо ходите на спектаклі?

Для того, щоб отримати задоволення —

чи не так?

У сотнях томів замість сили — пихатість, замість оригінального — жахливе, замість гостроти — майданні жарти, — і тим часом усе чуже, все неприродне, все, що не існує в наших звичаях. А що за справу критики? Яка потреба їй, що література приймає такий згубний напрямок? Хіба воно завадить збуту поганих книг? Навпаки, допоможе.

У російському характері стільки позитивності та тверезості погляду, стільки внутрішнього глузування над першим собою…

Якщо американське суспільство стурбоване постійними розвагами, аніж процесом обрання власної влади, то й преса зациклена не на політичних поглядах та програмах, а на особистостях політиків.