Чи можна вигадати більш витончене катування, ніж розбудити людину дзвінком мобільника? Пронизливе брязкіт, підхльостується відчаєм, перетворюється на гуркіт відбійного молотка, скрегіт вагонних гальм, крик болю, оглушливе торохтіння, що бурить важку тишу ранкової порожнечі. Доведеться озватись, інакше смерть.
А потім займемося сексом, хіба не зрозуміло? Чим нам ще займатися? Або ти думаєш, що вивалиш мені своє добро, а я тобі:«Ось дякую! Класну штуковину показав. Ну добре, добраніч"?
Людям не можна довіряти, у цьому весь жах.
Яке має значення що подумають люди, якщо ти маєш рацію.
Найнелюдніший акт, який може здійснити людина — перетворити будь-кого на річ.
До речі, Траут написав книгу про грошове дерево. Замість листя на дереві росли двадцятидоларові папірці, замість квітів — акції, замість фруктів — діаманти. Дерево приваблювало людей, вони вбивали один одного, бігаючи навколо стовбура, і добре удобрювали землю своїми трупами.
Такі справи.
Критика мене тягне. Одна з цілей критики – змусити читача засумніватися у розумових здібностях.
Справді, якби не було нижчих понять, то не було б і найвищих понять.
Хороший день перетворюється на ідеальний у тому, і тільки в тому випадку, коли ти можеш поділитися ним із кимось іншим.
Бувають люди, яким шкідливо допомагати: що більше їм роблять, тим менше вони схильні робити собі самі.