Якщо у людини дійсно талант – співочий чи якийсь інший, він фізично не зможе цим не займатися. Куди б він не потрапив, на чому не стояли б його батьки – він не може не займатися тим, з чого зітканий. І не треба тут про знайомих, які…, про генії, які так і не віддалися таланту – не віддався, отже, посередність ; був би генієм – не міг би інакше.
Хто більше страждає, той менше про це говорить.
Багатство, слава, влада - все це дим, суєта! Багатий зустріне ще більш багатого, славного затьмарить чужа, ще більша слава, могутнього здолає більш могутній. Але хіба сам імператор чи хтось із богів може зазнати більшої насолоди, бути щасливішим, ніж простий смертний у ту мить, коли у його грудях дихають дорогі йому груди або коли він цілує улюблені вуста? Адже кохання робить нас богорівними...
Процес, під час якого людина намагається якось організувати себе у людство, настільки ж древній, як сама цивілізація, як перші закони та перші громади; і якщо людство після довгих тисячоліть досягло лише того, що прірви між расами, націями, класами та світоглядами стали такими глибокими, бездонними, як зараз, то вже не варто заплющувати очі на той факт, що нещасна історична спроба згуртувати всіх людей у якесь людство зазнала остаточне і трагічне аварію.
Еволюція ніби глянула на них з огидою, відвернулася і пішла геть, списавши їх як результат невдалого експерименту.
Якщо в людини багатий внутрішній світ, якщо в нього є душа, то з нею добре і цікаво незалежно від того, тринадцять йому чи дев'яносто.
Вранці, коли прийдуть мої кати, я скажу їм: У мене нічого не вийшло! Убийте мене! Але виконайте мою останню волю: я хочу прийняти смерть від рук Фубукі. Нехай вона відкрутить мені голову як кришку перечниці. І моя кров рине чорним перцем. Так прийміть і їдьте його, бо це мій перець, прокинутий за вас і за багатьох, перець нового заповіту. І всі ви чхнете на згадку про мене».
Тобі, напевно, цікаво, хто я такий, але я з тих людей, які не мають звичайного імені. Моє ім'я залежить від тебе. Клич мене тим, про що ти зараз думаєш.
Можливо, йшов сильний дощ.
Це моє ім'я.
Може, ти дивився, як тече вода у річці. З кимось, хто тебе любив. Ви майже торкалися одне одного. Ти відчув дотик ще до того, як він стався. І воно сталося.
Це моє ім'я.
Може, ти лежав у ліжку, вже майже засинаючи, і раптом засміявся чомусь, якийсь своїм жартом — так добрезакінчувати день.
Це моє ім'я.
Вона мене виснажує. Я спустошений фізично і нагадую голе соняшникове стебло. Це не баба, а вогонь із димом.