Тебе тримає саме кохання, а не людина, яка випадково носить її ім'я. Ти засліплений грою уяви, хіба можеш ти судити та оцінювати? Кохання не знає ні міри, ні ціни.
Луги відпоїли Рубена, що поник, квітковим настоєм. Струмки показали, що найсильніші риби пливуть проти течії. Хижаки навчили, що важливіше за життя нічого немає, що життя — тендітніше за суху гілку.
Романчики — це, звичайно, розбурхує, але ж скільки роботи. Вперше поцілуватися, вперше потрахатись — у цьому є щось драматичне. Спочатку люди цікаві. Згодом, повільно, але вірно відкривається вся неповноцінність, все божевілля. Я значу для них все менше і менше, вони означають менше і менше для мене.
Пес підбирався все ближче й ближче, стелившись тротуаром і старанно виляючи хвостом. Потім він просто стрибнув на мене, і я, не встоявши під ударом передніх лап, розпластався на асфальті. Незважаючи на худорлявість, він був все ж надто великий і важкий. Осідлавши мене, осміліша псина почала лизати мені обличчя, вуха, лоб. Я ледве спихнув його, схопився і витер обличчя.
— Сидіти! Тобі треба підкріпитись!
Я дістав із пакета сендвіч і відламав шматок.
— Небагато тобі, решта мені, старий! — сказав я і поклав його на тротуар.
Пес підійшов до частування, понюхав і відійшов. Облизуючись і оглядаючись на мене, він почав віддалятися.
— Гей, друже, постривай! Цей був із арахісовою пастою! Іди спробуй копченої ковбаски! Повернися! До мене!
Пес з побоюванням підійшов знову. Я знайшов сендвіч з ковбасою, відламав великий шматок, зіскреб з нього гірчицю і кинув на тротуар.
Привереда схилився над подачкою, уткнувся в неї носом, обнюхав, повернувся і потрусив геть. Цього разу він навіть не обертався, все швидше і швидше віддаляючись уздовж вулицею. Не дивно, що я постійно перебував у стані депресії – неналежне харчування.
Не варто й дивитися на карту, раз на ній не позначено Утопію, бо це та країна, на береги якої завжди висаджується людство. А висадившись, воно починає оглядатися на всі боки і, побачивши найкращу країну, знову піднімає вітрила.