Розумієш, життя не тече прямою. Вона — як кола, що розходяться по воді. На кожному колі повторюються старі історії, трохи змінившись, але ніхто цього не помічає. Ніхто не впізнає їх. Прийнято думати, що час, в якому ти, - новенький, з голочки, щойно витканий. А в природі завжди повторюється той самий візерунок. Їх насправді зовсім небагато, цих візерунків.
Дивитися на тебе, не маючи змоги доторкнутися, — найгірше з покарань, відчувати твою близькість і не сміти притиснути до грудей, стиснути в обіймах — нестерпно жорстоке катування. Ти дивишся, не відводячи погляду, але не дозволяєш наблизитися, наче час обіймів минуло, твоє життя пішло іншим шляхом і мені в ньому немає місця.
... адже глибоко всередині нього палала ганьба поразки. І все ж, я захоплювався тим, що він сприймає це з похмурим гумором, а не заперечує геть-чисто. Або, гірше, не поклоняється невдачам минулого.
Люди, які ні кого не потребують, потребують того, щоб люди навколо бачили, що вони абсолютно ні кого не потребують.
Ви думаєте, якщо людина цитує Зурзмансора чи Гегеля, це — о! А така людина дивиться на Вас і бачить купу лайна, йому Вас не шкода, тому що Ви і по Гегеля лайно, і по Зурзмансор теж лайно. Дермо за визначенням.
Ніхто не помилиться, якщо спекулюватиме на несмаку населення.
Чим більше я розмірковую і оглядаюсь на минуле, тим ясніше відчуваю свою обмеженість.