Ви тільки й бачите, що дерево у світлі ліхтаря. Чи настане той день, коли ви побачите нарешті ліхтар у світлі дерева?

Образити може тільки друг. Образа — це коли тебе до смерті ранить той, до кого ти встиг прив'язатися.

Серце в неї було дуже любляче і м'яке: життя її швидко перемело.

Не в громі космічної катастрофи, не в полум'ї атомної війни і навіть не в лещатах перенаселення, а в ситій, спокійній тиші кінчається, чи бачите, історія людства.

– Коли? – хрипко спитав він.

— Завтра. У Тінистому Каньйоні.
Хлопець проковтнув, і я бачила, як сильно його зачепило це зізнання, але він намагався не подати виду:

— Гаразд.

Я видала звук, частково схожий на сміх і частково на схлип.

— Тільки ти міг дізнатися про неминучу смерть і сказати на це«гаразд».

Зачекаємо хитати головою, щоб не відвалилася. Вона  не для того, щоб нею качати, вона для того, щоб нею думати.

— Яка головна спокуса у житті? — Запитали учні Ходжу Насреддіна.

— У житті учня — поганий вчитель, — відповів Ходжа, — у житті працівника — предмет праці, у житті вчителя — старанний учень.

На всі запитання потрібні відповіді. Ми повинні хоча б спробувати знайти відповідь, тому що тільки так досягається прогрес. Якби ми уникали складних питань, то так і висіли б на деревах, перебуваючи в блаженному невіданні щодо того, що віддалений великий палець може зробити з нас королів джунглів.

... він меланхолійно прогулювався в перші дні і дивився вгору, ніби вишукуючи найкраще місце, щоб закинути мотузку і повіситися на ній.

— Золотце моє, — нарешті промовила бабуся, — а ти не шкодуєш, що до кінця життя тобі доведеться залишитися мишкою?

— Я зовсім не думаю про це, — відповів я. — Хіба це важливо, хто ти і як виглядаєш, поки тебе люблять?