Людині властиво змінюватися. Зміна вкрадлива, ледве відчутна — немов вітерець, що торкається на світанку віконну фіранку, немов аромат несміливих польових квітів, що сховалися в траві... Без жодної застуди вас раптом зазнає; ні з того ні з цього відчуєте ви невиразну огиду до того, що ще вчора було мило; знайте, це ознаки зміни, що відбуваються в вас. Або ще: нападе раптом на вас незрозумілий голод, який не вгамуєш самою ситою їжею. Недарма кажуть, що надмірний апетит є вірним знаком незадоволеності. А хто, як не вона, породжує зміни?

Бачити на власні очі, відчувати і судити, не піддаючись навіюванню сьогохвилинної моди, мати можливість висловити все, що бачив і відчув, однією хльосткою фразою або навіть хитромудро підібраним словом – чи це не славно?

У кожного раба є своя гордість: він хоче коритися лише найбільшому владиці.

Я не знаю, як перемагати інших; я знаю, як перемагати себе.

Тримати келих, не маючи нагоди зробити ні ковтачка, — гірше катування важко було уявити.

Розгул - це, звичайно, мистецтво, таке ж, як поезія, і для нього потрібні сильні душі.

Ніколи не буваєш у розрахунку з тими, хто нам допоміг.

— Ну, кому потрібні твої пісні, старий, і без них можна прожити, піснями ситий не будеш.
- У тому, що ти тільки ситий, ще не істина. Ти будеш орати, щоб їсти, але ж ти помреш, Боз. І все. А пісня лишиться.

Жінка керується принципом потреби, чоловік — принципом задоволення.

Віддає лайном. Але божественно.