Всередині мене лунає незрозумілий біль. Біль минулого. Такий біль виникає саме тоді, коли дуже хочеться щось повернути, але час виявляється набагато сильнішим за нас і він нам непідвладний.

Самотність – як голод: ти не помічаєш, як ти зголоднів, доки не почнеш їсти.

— Дорога ще попереду довга, — зауважив Гендальф.
— Але ж це дорога додому.

Незважаючи на свій похилий вік – цілих двадцять два роки!

- Круто!
— І знову ти маєш рацію, а коли ти маєш рацію, то ти маєш рацію!

Нехай все погано, нехай руйнуються її мрії і все звертається в порох, але на якусь мить так славно забути в танці.

Не можна, матінко, без гріха: у світі живемо.

Хочеш завдати шкоди комусь, хвали його, і ти нацькуєш на нього ворогів своїх.

На те й діти, щоб батьки не нудьгували.

Меж немає...