— Брехень! — Що? — Я багато чого можу винести, Джейк, але брехні не потерплю. — Гаразд... Я збрехав. Я збирався поїхати, але для твого ж добра. — Якщо хоч один чоловік повторить це знову, я виб'ю йому зуби!
Ти стаєш поліцейським, щоб ніхто не страждав. Але, зрештою, найбільше страждаєш ти. Стаєш поліцейським, щоб ніхто не помер. Але, в результаті, помирає твоя найближча людина. Стаєш поліцейським, щоб усі були щасливі та любили одне одного … Але, зрештою, ніхто тебе не любить. Тож винний від тебе біжить. Невинний чіплятиметься до тебе. Ти залишишся сам. Самотність – це наша доля.
Ось ви говорили про сенс… нашого… життя… безкорисливість мистецтва… Ось, скажімо, музика… Вона і з дійсністю найменш пов'язана, а якщо й пов'язана, то безідейно, механічно, порожнім звуком, без асоціацій. Проте музика якимось дивом проникає в саму душу! Що ж резонує у нас у відповідь на приведений до гармонії шум? І перетворює його для нас на джерело високої насолоди… І об'єднує… І вражає! Навіщо все це потрібно? І, головне, кому? Ви відповісте: нікому. І… І ні для чого, так. Безкорисливо. Та ні… навряд чи… Адже все, зрештою, має свій сенс… І сенс, і причину…