— Я сподіваюся, що в шлюпках будуть пасажири одного класу? — О, мамо, замовкни! Ти не розумієш? Вода крижана! А шлюпок не вистачить навіть половини пасажирів! Половина людей на кораблі – загине!
— Можна питання? Скажімо, я взяв річ, яка належить комусь іншому... — Заарештуватимеш. — А якщо ця річ мені потрібніша, ніж господареві? — На жаль, такий закон! — Я не розумію. Мені ця річ потрібна більше! Де логіка? Що ви іржете? Дайте поговорити з розумною людиною!
Я так думаю, лейтенант Ден зрозумів, що є речі, які не можна змінити. Він не хотів, щоб його називали калікою, як я не хотів, щоб мене називали дурнем.
—... я вважаю за неприпустиме вбивати тварин заради їжі. Ось це напевно була мила корівка, у якої було улюблене теля, вони паслися на лузі, любили одне одного. А потім прийшли люди, перерізали їй горло, а з її тільця напекли ось таких соковитих котлет! А бідолашного маленького теля вони взагалі повністю на рожні запекли! — Ти смачно розповідаєш!
Майже всі ви були у Франції. І тому всі знають, що буде далі. Тут мої брати і чоловік, але ж і на вас усіх теж хтось чекає. Я заздалегідь одягла чорне, я хочу, щоб ви подивилися на мене. Подивіться на мене! Хто одягне жалобу за вами? Подумайте про них. Подумайте зараз.