Я дивилася, як Джон грав із роботом і я зрозуміла, що термінатор ніколи не зупиниться. Він ніколи не покине його, ніколи не зробить йому боляче, ніколи не закричить на нього, не нап'ється, не вдарить його, і не скаже:«Я надто зайнятий і не маю  часу на тебе». Він завжди буде поряд. І він помре, щоб захистити його. З усіх батьків, які будь—коли народжувалися на землі, цей робот був єдиним гідним кандидатом на це місце. У нашому божевільному світі, це був би найрозумніший вибір.

Та гаразд, розслабтеся ви! Чи?! Ходімо, геть, життя рятувати. Або я не знаю... кави поп'ємо, покуримо...

Ми маємо любити наших рідних. Незважаючи ні на що.

Знаєте, що мені подобається у людях? Вони настільки передбачувані.

Вчинки ворогів біль не завдають.

Так, це так по—дорослому не говорити про свої почуття.

— Причина смерті – позиційна асфіксія.
— Ні. Навмисне зло.

Якщо ти себе не захочеш, то хто захоче?

Відомий шеф—кухар Поль Бокюз одного разу сказав:« Життя – це маленька кухня, на якій ми готуємо страви під назвою« Щастя». На цій кухні ми самі собі шеф—кухарі, і тільки нам вирішувати, які інгредієнти ми додаватимемо до наших страв. Важливо пам'ятати, що універсального рецепту немає, тому робіть, пробуйте щось нове. І, можливо, тоді наприкінці вас чекатиме нагорода.

— Цікаво, як би мене назвали мої колишні?
— Ніяк, вони всі мертві.