- Роздягайся.
— Вбивця та лесбіянка...

— Тобі треба до лікарні.
— Ні, ні, ні. Ні лікарня, ні влада. Тільки ти.

— Мені вона подобалася, я любив її, а що вона зробила? Взяла і тицьнула мене мордою в лайно. Буквально.
- Буквально?
- Буквально? Господи, гидота яка, що ти несеш...

Партію я ще не виграв, а ось життя, здається, вже програв.

— Приходьте надвечір нас послухати!
— Чи не знаю чи я зможу, але постараюсь...
— О, будь ласка! Якщо ви не прийдете, ми дуже засмутимося! І захопіть яхту!

— Які чудові альстромерії!
- Ух ти! Ніколи б не подумала, що ти так добре розумієшся на квітах!
— І не лише в цьому! У мене на ці альстромерії алергія, я їх на все життя запам'ятав.

Але для нього кожен день був сповнений небезпек. У книзі було написано:«Їж чи тебе з'їдять». І я кожен день повторювала:«Будь сильним, лисеня, і ми знову зустрінемося».

Та вона  ненормальна. Точно тобі говорю.

Танець – це ковток чогось нового. Щось, що заховано глибоко всередині тебе. Танець — це можливість на якийсь час стати іншим.

- Ти мене розбестив! Я була зовсім безневинною дівчиною!
— Ти виявила певну вправність під час свого розбещення!