Чому все так? Чому так не справедливо? Ось ти мене любив, і я думала, що кохала, а виявилося, що не любила. А тепер все навпаки, я люблю, а він не любить. Або думає, що не любить. Наче мені все це повернулося.

Я цілуюсь у ворога, але не рукою. Бо той, хто цілиться рукою, ганьбить свого батька. Я ж цілуюсь оком. Я стріляю, але не рукою, бо той, хто стріляє рукою, ганьбить свого батька. Я стріляю розумом. Я вбиваю, але не зброєю, бо той, хто вбиває зброєю, ганьбить свого батька. Поки ця вежа стоїть, поки ми боремося, я вбиваю серцем.

— Вони дивляться на вас як на річ...
— Я — річ. Нарешті, слово для мене знайдено.

— Ада казала, що ви все тримаєте у собі.
— Так роблять чоловіки.
- У вас хороша сестра, вона  мені сподобалася. Їй нелегко бачити, як брат та чоловік борються один з одним. Томасе, чоловікам теж треба вимовлятися.

Постав і поцілунок! Та не так! Її постав, а мене поцілунок! Я - мати!

- Це складно.
— Звісно, ​​що не складно.

У головах руїни, у серцях руїни та зовні одні суцільні руїни.

- Це не чесно. Пенні не змушує Леонарда триматися за руки.
— Тому, мабуть, є причина...
— Спітнілі долоні, антисанітарія, дурний вигляд... вибирай...

— Наскільки ви знайомі з теоріями порядку в межах всесвіту?
— Ви маєте на увазі теорію світобудови Ейнштейна?... Я, признатися, не сильний у ній…
— Зараз я спробую викласти вам більш популярно: уявіть Всесвіт шести вимірів. Ну, перші чотири проходять у школі – це довжина, висота, ширина та фактор часу. З двома іншими трохи складніше. Це сфера матеріального впливу та сфера уяви. Звідси шестивимірність простору, а не чотиривимірність, як помилково стверджував цей ваш… ну, цей ваш…
— Ейнштейн?
- Так, Ейнштейн. Розумієте?
— Зізнаюся, не дуже. Я художник і звик мислити образами, а чи не вимірами галактик.
— Художник… художник… Добре. Перейдемо на образне мислення. Вас влаштовує формула, що все, що створено нашою уявою, має десь існувати у всесвіті?

- Що робиш ввечері?
- Мастурбую! Запросив би тебе, але й так пліток повно...