— Це і є твій геніальний план — загинути разом?
— Я хоч вилами не воюю...

То була фатальна помилка, чи не так, мадам Ковріан? Взяти дитину, виростити її ідеальним психопатом і познайомити з Лікарем... Ну в кого ще я могла б закохатися?!

Як і будь-який наркотик, жорстокість задовольняє, але потім зникає.

— Ти навіть не уявляєш, як набридає бути безсмертною людиною.
- Не можу сказати.
— Ну що ж, а я розповім. Спочатку ти змушений дивитися, як усі, кого ти любиш, помирають. І це жахливо. А крім того, так жити ще й дуже нудно. Я побував усюди, куди можна з'їздити, перепробував всю їжу, секс, музику. Мене більше нічого не дивує.
— А«Гру престолів» дивився?

— Усі бачать ці марення трюки, так?
- Так. А що?
— Я з пігулок злізла.

— Слухай, Левіне, а хто вона?
— Справжній джентльмен залишить ім'я  своєї пані в секреті.
— Справжній джентльмен труси своєї пані нікому не показуватиме.

Тієї ночі ми проспали з Софі 10 років. А на ранок все стало набагато серйозніше.

- Цікава річ - честь, так? Як і її кузина - відвага.
— Має кузини?
— Кузини та кузени. І вони призводять до смерті королів та армії.

Унсал, якщо вбили людину, то це означає, що її час минув.

— Я просто хочу вибачитись. Це мав бути мій бій, я не хотіла втягувати вас.
— Хтось щось сказав?
- Я не чув.
— А я чула, вона  сказала:«Візьмемо це творіння».
— Це я й чув.