— Ти так народився?
- Яким таким?
— З скуйовдженим волоссям і огидним смаком у музиці?
— Ні, над цим мені довелося довго й уперто працювати.

Змінивши ситуацію з тим, хто контролює тебе, ти зможеш змінити її тим, що контролюєш її сам.

— Не забуває, щойно відсидить — одразу ж до мами.
— Гарного сина виховала, дай Боже кожному.

— Я втрачаю її, Джеку. Кожен крок  на шляху до батька – це крок від неї.
— Якщо запрєш своє серце на замок, наче її втратиш.

Змити бруд куди простіше, ніж кров.

Ми летимо в пекло, Діне. Насолодимося ж у польоті.

Іноді ми довго і вперто намагаємося підібрати ключ, щоб відчинити двері. Але в результаті розуміємо, що у зв'язці ніколи не було потрібного ключа. Щось так і залишається там, за цими дверима. Те, про що ми ніколи не дізнаємось. Хоча й розуміємо, що це двері в майбутнє, вірніше, в те майбутнє, в якому нам хотілося б опинитися. Головне пам'ятати: якщо ви відчините не ті двері — ваші відчинить хтось інший.

Ми забобонні, тому що досить розумні, щоб зрозуміти: не всі у наших руках.

- Ти не одягнений!
- Від тебе нічого не приховаєш.

Підняти трубку – це єдиний спосіб припинити дзвінки.