— Коли одружимося, танцюватимемо? Я знаходжу танець милою забавою. Недобре, як ти, приховувати думки...
- Але ти завжди видаєш думки. Навіщо ведеш ти, коли маю вести я. Танцювати захочу - так поведу на танець. Від чого мене до того завжди примушують? Що користі, якщо зізнаюся в тому, що думаю про тебе з пробудження? І що з того ранку справи валяться з рук, і голова зовсім не тим забита. Чи так необхідно тобі дізнатися, що я відчуваю страх лише тоді, коли тебе немає  поруч? Від того я у твого дому перш за всіх інших, боюся за тебе. І так, на нашому весіллі я танцю з тобою.

Якщо хочеш мати щось у цьому житті, візьми у тих, хто вже має.

- Я не можу більше чекати.
— Я думала, що ваше терпіння нескінченне.
— Оскільки простір і час викривлені, рано чи пізно нескінченність закінчиться там, де вона почалася. Як і я.

Що ж ви мовчали, що у вас є коньяк? Стільки часу втрачено дарма.

— Легше... завдавати болю людям, яких я люблю?
— Легше завдавати болю людям, яких ти не пам'ятаєш... що любив.

— Простіше... вбивати дорогих мені людей?
— Простіше вбивати людей, яких ти забула.

В Італії зазвичай, коли звертаються до близьких і дорогих людей вживають " Любов моя". (Італійці взагалі романтики... Половина їх смс починається і закінчується словами - "Кохання моя".)

— Гаразд, приведіть Араміса. Я вже бачив, як він штопав поранених.
— Нічого, я багато спостерігав за ним.
- Ти!?
— Дайте мені голку.
— Заради всього святого, благаю вас, тільки не ви, будь ласка! Взагалі мені вже краще! Згоден спливти кров'ю!

- Ти вже снідала?
— Кава, банан та вікодін.
- Сніданок чемпіона!

Говорять, що діти — посланці, відправлені на землю, щоб показати, що Господь не відмовився від людства.

— Ортофобія — страх особистої власності.
— Не  маю страху володіння речами. Запусти мене у взуттєвий магазин, і я це доведу. Я боюся тільки нерухомості вагою 300 тонн.