Ніхто не хоче бути ніким.

Щось старе. Щось нове. Щось, що він позичив. Щось сині.

- Я виходжу заміж.

— Ну все, годі! Не треба нічого пояснювати! Ми самі з вусами, хоч із бородою. Але заміж...
— Пізно, тату, пізно... [Тривала пауза, приголомшені обличчя батьків]... Пізно, пізно, я дала Сергію слово.

Смерть одна, а нас двоє!

- Це що?
— Яловичина у м'ятному маринаді з артишоками.
— Льово, у нас сьогодні гості з Індії!
— Ну так...
— Ти що, серйозно індусу яловичину?
- А що таке?
— А якщо тобі приготувати Архангела Гавриїла з артишоками? Що ти на це скажеш!?
- Це богохульство.
- Правильно. А у нас сьогодні є індуси! І ти їм на вечерю священну корову!

Завжди чим далі від столиці, тим сильніше забобони.

- Ти в порядку?
— Ти не єдиний, хто це запитує.
- І що ти відповідаєш?
— Що я гаразд.
— Ти хоч раз мала це на увазі?
- Ні.

Ніколи собі не пробачу, якщо з ним щось трапиться, а я не буду поруч, щоб сказати:«Я попереджав!».

На рік ближче до ніжних обіймів смерті.

Життя таке. Коли ти радий, комусь боляче. Коли тобі погано, комусь добре.