Не буває поганих ідей, бувають погано реалізовані.

Себе я люблю більше, ніж гроші, а гроші люблю більше, ніж оточуючих людей.

— Як протікає батьківство?

— О, чудово. Приголомшливо. Так, чарівно.

— Поспати вдається?

— На жаль.

— Що ж. Бути на побігеньках у вимогливої ​​дитини, вставати у будь—який час за її примхою... Незвично, мабуть?

— Навіщо він?

— Ви ж знаєте. Вічно за ними забираєш, гладиш по головці...

— Це що, прикол?

—... І ні слова подяки. Вони навіть обличчя людей не розрізняють.

— Ви жартуєте, так?

— А ти все кажеш:«Розумниця. Ти у нас розумниця»...

— Це про мене?

—... І міняєш підгузки.

— Так, без цього ніяк.

— Не вловлюю.

Насправді ти зазвичай не підходиш до дівчат, я маю рацію? Правда в тому, що ти тихий, скромний, сором'язливий, чутливий тип, але якби я ризикнула, я могла б дізнатися, який ти дотепний, сміливий, пристрасний, ніжний, відданий, безрозсудний, люблячий, трохи божевільний, трохи поганий, але ж ми, дівчата, саме на таких і западаємо.

Ніхто не засмутиться, якщо ти помреш, бо ти вже мертва. У тебе байдуже серце.

— Розслабся, Бетті, все гаразд.

— Так, Бетті. У нас все в порядку. Справжнє питання – чи ти гаразд?

— Кого ти шукаєш? Хто твій ідеал?

— По—перше, він надто скромний і не знає про свою ідеальність.

— Це я.

— Він розумний, чуйний, веселий.

— Розумний, чуйний, веселий? Я, я, я.

— Він романтичний і сміливий.

— Знову я.

— У нього гарна постать, але при цьому він не виглядає щохвилини у дзеркало.

— У мене чудова фігура, і я іноді місяцями не підходжу до дзеркала.

— Він добрий, чуйний і ніжний і не соромиться плакати.

— Ми про чоловіка говоримо?

— Він любить тварин та дітей і міняє какані пелюшки.

— А слово какане він також вживає?

— Грає на музичному інструменті та любить свою матір.

— Вилитий я, просто вилитий. Так це я.

— У мене розривається серце.

— У вас немає  серця. Якось я хотіла віддати вам своє.

На деякі запитання відповіді краще не знати.

Політика навчила мене важливим принципом: особисті проблеми не повинні відбиватися на моїх рішеннях.