Чим важче випробування, тим більша потім нагорода.

Вибач, що перериваю тебе, Бобо, але в мене до тебе важливе питання. Скажи, коли ти народився, я маю на увазі, коли ти відпочкувався від Сатани, він хоча б обійняв тебе, так, по—батьківському, перш ніж відправити тебе сіяти зло  на Землю?

Союзників я обираю обережно. Але ще обережніше вибираю ворогів.

— А хіба ніч?

— Ніч.

— І давно?

— З вечора.

І ти розумієш: якщо вона  тебе відкине, то всі інші дівчата здаватимуться компромісом. Тобі жити з думкою, що ти не вартий ідеалу. Тому я й не розмовляю із красунями її рівня. Боюся переконатися, що я такий поганий, що мені навіки не вдягнути перстень переможця на свій двадцять перший палець.

— Хлоя, не треба курити, це шкідливо!

— Так? Вмирати, млинець, теж шкідливо, але це нікого не зупиняє!

Вбивають одного — це вбивство. Вбивають мільйони — це історія.

— Доброго дня, леді, ви подруги?

— Наші діти в одному класі.

— У мене до вас запитання: усі ці люди що, дурні?

— Що? (Вибачте?)

— Всі ці люди, перед якими ви влізли, — дурні?

— Ні.

— Виходить, хамка тут ви.

— У мене діти в машині.

– А в мене пиріг у духовці, у нього закінчується парковка, у неї ділова зустріч … У нас у всіх мало часу.

—...

— Ідіть у кінець черги. І не смійте спекулювати на дітях соромно.

— Вгадайте, що сталося?

— Ти йшов коридором, натрапив на міжпросторовий портал, який перекинув тебе на п'ять тисяч років у майбутнє, в якому, користуюся перевагою та технологією, ти побудував машину часу, а зараз повернувся, щоб взяти нас із собою у сім тисяч десятий рік, де на роботу в мислинарій нас возитимуть телепатично керовані дельфіни, що літають?

— Ні!

— Оу..

— Пенні мене поцілувала!

— І кому б таке спало на думку...

— Бачу, що ви знайомі?

— Не просто знайомі, Вікторе Петровичу — мій перший шеф, мій учитель.

— А тепер учень приїхав дати майстер—клас учителю. Потрібно купити зошит для конспекту.