- Ти чуєш мене? Є речі, які можна змінити, і їх треба міняти! А є речі, які ти не можеш змінити, і їх треба забути! Алло! Ти мене чуєш? Що там у тебе?
- Нічого. Я просто помер. Точніше, мені все вимерло.
— Я знаю, що в тебе вимерло... Мозок!
Ну, як вам не соромно, товаришу старший лейтенант?! На війні я знайшов би кошти вас розговорити.
— Ви хочете одружитися з моєю дочкою?
- Так.
— Іди сюди, на порозі якийсь божевільний.
Сім'я — це не ті, хто тебе балує і слідує кожному твоєму примхі. Це ті, хто бореться за тебе і за кого ти борешся.
- Я готую йому сьогодні вечерю. Що мені приготувати?
- Яка різниця...
- Перша приготовлена страва говорить сама за себе. Зробиш поспіхом – значить тобі все одно. А якщо зробиш занадто шикарно — це означає«лишися зі мною, я готуватиму, прибиратиму і прислужуватиму тобі як тільки клацнеш пальцем».
— Ти теж ненавидиш?
- Ненавиджу що?
— Незручне мовчання. Чому людям обов'язково треба зморозити якусь нісенітницю, аби не відчути себе у своїй тарілці?
- Не знаю. Гарне питання.
— Тільки тоді розумієш, що знайшла по-справжньому особливу людину, коли можеш просто заткнутися на мить і з насолодою розділити з нею тишу...
Треба ж, як ми повертаємось у минуле, коли зустрічаємо людей з минулого.
- Та що з вами таке? Це ж людина! Вона страждає!
-?
— Ви маєте рацію, цього недостатньо.