— У мене до тебе питання. Відповідай на нього, і нас знову охопить пристрасть … Якщо відповідь буде правильною, то я забуду про те, як цілих 145 років сумував за тобою. Я забуду про те, скільки страждань принесла мені це кохання, я забуду про все, і ми можемо почати все спочатку. Цей момент дуже важливий для нас, тому що ми не обмежені часом... У цьому вся краса вічності, мені просто потрібна правда, хоча б один раз...
— Припини! Я вже знаю питання та знаю відповідь на нього. Щоправда, я ніколи не любила тебе. Завжди був лише Стефан.
— Товаришу підполковнику, зрозумій. Ну, це неможливо. Так не буває! Цього не може бути. Як я міг у це повірити? Я приїжджаю на виклик, там сидить дівка вся в сльозах, яка каже, що вкрали тіло її батька, який два дні тому на смерть... затремтів!
Слухай мене. Ти мусиш зрозуміти, що Богу ти не подобаєшся! Він ніколи не хотів тебе. І, швидше за все, він тебе ненавидить. Але це не найстрашніше у житті. До біса вічні муки, до біса відкуплення. Ти повинен зрозуміти той факт, що колись ти помреш.